ЄС готова до підписання економічної частини угоди з Україною       Перевибори ВР пройдуть до 1 листопада - Луценко       Кримські татари Туреччини вимагають повернути Крим Україні       На Майдані тривають протести підприємців проти Податкового кодексу       Верховна Рада ухвалила проект Податкового кодексу      

Трибуна

18-02-2011 11:01
Тарас Кузьо, політичний аналітик

Леонід Кучма і Віктор Янукович: схоже та відмінне

Після року перебування нової команди при владі деякі західні політики й аналітики продовжують стверджувати, що політична система України не стане повністю авторитарною, як у Росії чи Білорусі, що Віктор Янукович пригальмує свій авторитарний бліцкриг, і, відповідно, система стабілізується на рівні напівавторитарного режиму. Іншими словами, Україна залишиться на рівні "частково вільної" країни, статус якої "Freedom House" давав Україні за часів Кучми і який вона знову отримала у 2010 році, після обрання Януковича президентом.

Згідно з альтернативною точкою зору, яка знаходить все більше аргументів, Україна скотиться до рівня "невільної", тобто авторитарної, країни уперше в своїй історії. Якщо це станеться, Україна приєднається до восьми авторитарних держав СНД (Росії, Білорусі, Азербайджану та п'яти центральноазіатських країн), які мають статус "невільних".

Гарним порівнянням для України є Киргизстан, який пережив Революцію троянд на наступний рік після української Помаранчевої революції. У результаті в 2006 році Киргизстан отримав статус "частково вільної" країни й утримував його протягом наступних трьох років. Водночас, Україна у 2005 році піднялася до рівня "вільної" країни, ставши єдиною країною СНД, якій це вдалося, і зберігалася на ньому протягом усіх п'яти років президентства Ющенка. У 2010 році Україну та Киргизстан понизили у їхній рейтингах до передреволюційного рівня – "частково вільної" та "невільної" країн, відповідно.

Зважаючи на траєкторію розвитку Киргизстану та авторитарний бліцкриг протягом першого року перебування Януковича при владі, "Freedom House" може знизити рейтинг України до рівня "невільної" країни вже до 2015 року, останнього року президентського терміну Януковича. Це може статися і швидше – у разі, якщо політичний розвиток України буде занепадати швидшими темпами, ніж у Киргизстані протягом 2006-2010 років.

Це, звісно, точка зору носія світогляду "гомо совєтікус".

Реальність полягає в тому, що команда Януковича вже досягла більшого на шляху до встановлення авторитаризму лише після одного року перебування при владі, ніж Кучма за десять років двох президентських термінів. Порівняння кучмівського напівавторитаризму та авторитарного бліцкригу Януковича засвідчує, що Україна може повторити траєкторію регресу демократії в Киргизстані та опуститися в рейтингу до рівня "невільної" країни протягом наступних чотирьох років.

І за Кучми, і за Януковича були (і є зараз) політичні в'язні. Під час президентства Кучми за участь у заворушеннях в березні 2001 року було ув'язнено членів УНА-УНСО (Українська національна асамблея – Українська народна самооборона). За Януковича проти Тимошенко та багатьох колишніх членів її уряду було висунуто кримінальні звинувачення, а деяких із них заарештовано. На Заході вже існує консенсус з приводу того, що в Україні розгортаються "політичні репресії".

За часів Кучми було двічі сфальсифіковано результати виборів – у 1999 та 2004 роках; обидва рази – з допомогою Віктора Януковича, який був губернатором Донецької області та Прем'єр-міністром, відповідно. Під час першого року президентства Януковича було сфальсифіковано місцеві вибори. Таким чином, довіряти проведення виборів можна лише представникам демократичних сил, таким як Ющенко, за часів президентського терміну якого було проведено три чесні виборчі кампанії – у 2006, 2007 і 2010 роках. Янукович, у свою чергу, знищує інститут чесних виборів, який привів його до влади.

В парламентах останніх трьох скликань як Кучма, так і Янукович намагалися підкупити та шантажувати опозицію або ж змусити її увійти до лав правлячої коаліції. Зазвичай, це стосувалося бізнесменів з опозиції: чи то Ліберальної партії, яку очолював Володимир Щербань, у 2002 році, чи Партії промисловців і підприємців на чолі з Анатолієм Кінахом у 2007 році.

Комуністична партія України (КПУ) ніколи не входила до урядів за часів Кучми, проте приєдналася до обох коаліцій, які утворював Янукович: "Антикризової" коаліції 2006-2007 років та коаліції "Стабільність і реформи" з 2010 року. Неосталінська КПУ завжди була і є антиреформістською і антизахідною силою, тому жодна коаліція, до складу якої вона входить, не може бути реформістською.

Відбувся регрес і в питаннях національної ідентичності. КПУ та Партія регіонів голосували проти закону 2006 року щодо визнання штучного голоду (Голодомору) 1932-1933 років геноцидом, а розділ президентського сайту (www.president.gov.ua), присвячений Голодомору, зник 25 лютого, в день інавгурації Януковича. Кучма, у свою чергу, в 2003 році започаткував міжнародну кампанію за визнання Голодомору геноцидом.

Парламент перетворився на штампувальну машину за Януковича вперше, оскільки Кучма ніколи не мав у ньому стабільної більшості. Коаліція Януковича "Стабільність і реформи" купила близько 50 опозиційних депутатів, що дало їй понад 260 членів.

Суди наразі знаходяться у куди гіршому становищі, ніж за часів Кучми. Голова Верховного суду Василь Онопенко сказав "Kyiv Post" (11 лютого), що "суди як органи правосуддя та судді втратили свою незалежність. У цьому полягає пряма загроза судовому захисту прав людини".

Згідно з реформою судової системи літа 2010 року, "Верховний суд втратив можливість виконувати свої конституційні функції. Відтепер ніхто не гарантує єдність прецедентного права та однакове застосування закону в державних судах. Верховний суд, який виконував ці функції до цього, наразі їх втратив".

Маргіналізація Верховного суду Януковичем стала його особистою помстою за скасування результатів другого туру президентських виборів 2004 року. В інтерв'ю українській службі BBC 11 лютого Янукович знову наголосив на тому, що в 2004 році Верховний суд нібито порушив Конституцію, відмінивши результати другого туру, і що його нібито було "обрано чесно". Цим він заперечив існування масштабних фальсифікацій, так само як і в 2010 році, коли він проігнорував критичні вислови представників Заходу стосовно несправедливості місцевих виборів.

І за Кучми, і за Януковича нереформовані силові органи (Служба безпеки України [СБУ], Міністерство внутрішніх справ [МВС], Податкова міліція) використовували проти опозиції та незалежних ЗМІ. Прем'єр-міністр Микола Азаров очолював Державну податкову службу протягом перших семи років її існування (1996-2002 роки). СБУ за Януковича використовує репресивні практики проти академіків, активістів НУО, політиків і журналістів вперше з часу існування її попередника, українського КДБ, в догорбачовську епоху.

У 1990-з роках МВС перебувало під більш демократичним контролем, ніж зараз, оскільки в 1991 році в нього було забрано Внутрішні війська і перетворено їх на Національну гвардію. Проте в 2000 році їх повернули до складу МВС і, подібно до інших посткомуністичних країн, зробили "преторіанською гвардією" президента. 28 листопада 2004 року тодішній Прем'єр-міністр Янукович через голову Кучми віддав наказ Внутрішнім військам МВС придушити акції протесту в Києві, проте їх зупинила армія.

За часів Кучми вбивство журналіста Георгія Гонгадзе стало міжнародним скандалом після того, як було опубліковано касетні записи, на яких глава держави віддав наказ тодішньому Міністрові внутрішніх справ Юрію Кравченкові побити Гонгадзе. Менше відомо про іншого журналіста Ігоря Александрова, якого вбили у 2001 році в Донецьку – тоді, коли на чолі Донецької області стояв Янукович.

Коли в Януковича запитали під час інтерв'ю "The Washington Post" (28 січня) щодо загроз свободі слова ("Один журналіст зник, чи не так?"), Янукович безтурботно відповів: "У світі зникає багато журналістів". Лише через сім місяців після приходу Януковича до влади зник харківський журналіст Василь Климентьєв, і наразі МВС припускає, що його вбили.

Цензура ЗМІ мала місце і за Кучми, і за Януковича, проте сьогодні ситуація гірша. Під час другого президентського терміну Кучми найжорсткіша цензура була на телебаченні – і це нагадує Україну за Януковича.

Проте важлива відмінність між президентськими термінами Кучми та Януковича полягає в тому, що за Кучми тотальна цензура була неможлива внаслідок сильної парламентської та позапарламентської опозиції та певного плюралізму всередині правлячої команди. Три телевізійні канали, підконтрольні СДПУ (о) – "УТ-1" (згодом – "Перший національний"), "1+1" та "Інтер" – користувалися темниками, у той час як три інші канали, якими володів Віктор Пінчук – ICTV, СТБ та "Новий канал" – ігнорували їх. Пінчук міг діяти незалежно від Медведчука та не керуватися темниками, оскільки його тестем був президент країни, а режим був напівавторитарним.

Президент Янукович відмовляється визнавати, що під час його правління відбувається регрес демократії, і в цьому він подібний до Кучми. Однак, у п'яти сферах – політичні репресії, незалежність парламенту, цензура ЗМІ, використання силових органів і загрози чесним виборам – регрес демократії наразі суттєво гірший, ніж був за часів Кучми. Якщо ці тенденції продовжаться, вони призведуть до того, що на кінець президентського терміну Януковича Україна стане "невільною" країною.

Президент Янукович вірить у те, що опозиція купила "найманців" на Заході, щоб ті критикували розвиток України, а чеський уряд підкупили, щоб він дав політичний притулок колишньому Міністрові економіки Богданові Данилишину. Відповідно, світогляд Януковича експортує внутрішню ситуацію в Україні – де журналістам часто платять за тенденційні статті, а політики та чиновники наскрізь корумповані – у зовнішній світ. Такий світогляд не може усвідомити легітимності ні критики представників Заходу, ні критики влади з боку опозиції та преси.

У такому світогляді немає нічого європейського чи демократичного. При цьому для ЄС і США постає дилема: чи намагатися зупинити подальший регрес демократії в Україні, використовуючи білоруський підхід, шляхом санкцій та візових обмежень, чи діяти як у випадку з Росією, до якої не застосовують жодних санкцій.

Українська влада, схоже, переконана, що до неї поставляться, як до Росії – не як до Білорусі – оскільки жодна західна держава поки що не дала підстав думати по-іншому. Однак Київ ігнорує недавню історію, коли Захід піддав Кучму остракізму під час його другого президентського терміну через його позірну причетність до вбивства Гонгадзе та продаж зброї Іраку. Після того, як Янукович перетворив Україну в більш авторитарну державу, ніж Кучма коли-небудь мріяв, віра Києва в те, що проти нього не буде застосовано ніяких міжнародних санкцій, є хибною.
 

Коментарі
Немає коментарів

Додати коментар
Залишилось 500 символів