ЄС готова до підписання економічної частини угоди з Україною       Перевибори ВР пройдуть до 1 листопада - Луценко       Кримські татари Туреччини вимагають повернути Крим Україні       На Майдані тривають протести підприємців проти Податкового кодексу       Верховна Рада ухвалила проект Податкового кодексу      

Стратегії

11-05-2011 12:18

Коли інші захоплюють їхню землю (The Economist (Велика Британія))

Нові колоніалісти? Землі сільськогосподарського призначення у всьому світі активно беруть в оренду чи викуповують багаті країни, які бояться, що не матимуть чим годувати свої народи. Бідні країни охоче залучають інвесторів, але часто умови угод не виконують. Зокрема, в Африці не створюються робочі місця, не зберігається природа, порушують права місцевих мешканців, йдеться у редакційній статті в британському тижневику The Economist.


Випадок, що мав місце у Сьєрра-Леоне, став типовим для бідних країн, зазначається у статті. Швейцарська компанія отримала у оренду на 50 років 40 000 гектарів землі у Макені, щоб вирощувати рослини для біопалива. Проте через три роки було порушено головні умови контракту – замість 2 000 робочих місць створили лише 50, а цінним болотистим ділянкам для вирощування рису було завдано шкоди. Місцева громада зазнала економічних, екологічних та соціальних збитків.

Спочатку складно було зрозуміти, чи орендарі несуть із собою нові технології та можливості для бідних країн, чи є просто «неоколоністами», за словами директора Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Два роки тому в Інституті з вивчення проблем розвитку при Сассекському університеті відбулася конференція, під час якої перевірили понад сто земельних угод. Переважна більшість з них отримали негативні відгуки.

Йдеться про захоплення земель у величезних масштабах. Важко встановити точну цифру. За найвищими оцінками (їх оприлюднила неурядова організація Міжнародна земельна коаліція), щодо 80 мільйонів гектарів земель Африки ведуться перемовини із іноземними інвесторами. Світовий банк минулого року заявляв, що вони цікавилися 57 мільйонами гектарів. Але оцінок небагато, а самі земельні угоди намагаються тримати у таємниці.

В будь-якому разі масштаби просто вражають: «80 мільйонів гектарів – це більше, ніж площа сільськогосподарських угідь Британії, Франції, Німеччини та Італії разом узятих», – йдеться у статті. Понад десяту частину родючих ґрунтів Південного Судану цього року здали у оренду, навіть до того, як формально проголосили незалежність країни. Організація GRAIN заявляє, що бізнес-групи із Саудівської Аравії встановили контроль над 70 % рисових плантацій Сенегалу.

Незрозумілими залишаються не лише масштаби земельних угод, але й їхні деталі. Лише незначна частина контрактів публічна. Зобов’язання сторін при цьому залишаються нечіткими, а права місцевого населення ігноруються.

Згідно із дослідженням Світового Банку від 2010 року, у Амгарі, Ефіопія, лише 16 із 46 проектів виконується як заявлено. Решта – або тримають землі необробленими, або здають їх в суборенду дрібним землекористувачам. У Мозамбіку реалізується лише половина проектів.

Головні сподівання, які покладали на земельні угоди, – це створення робочих місць, впровадження нових технологій, розвиток інфраструктури та нові надходження до місцевих бюджетів. Однак вони не справдилися.

Домовленості щодо створення робочих місць практично не виконуються, зазначається у статті. Навіть, коли вони з’являються, то на роботу беруть непрофесіоналів, що викликає підозри та провокує конфлікти. Одного із менеджерів навіть убили під час суперечки щодо роботи.

Дані щодо принесення нових технологій залишаються суперечливими. З одного боку, не спостерігається прагнення переймати прогресивний досвід. З іншого ж – дослідження Світового Банку показали, що запровадження нових технологій в Україні та Мексиці допомогло зменшити міграцію селян у міста. Проте лише незначна частина іноземних інвесторів бере на себе зобов’язання ділитися знаннями та ідеями із місцевими фермерами. «Наразі виглядає, що іноземці, які захоплюють землю, створюють острівці для себе, відірвані від нужденної сільської місцевості», – зазначається у статті.

Нетиповим є випадок Мадагаскару. Південнокорейська компанія збиралася взяти в оренду половину плодючих земель острова. Проте це викликало хвилю антиурядових протестів, які мали наслідком зниження кількості земельних договорів. А ті території, які залишилися під контролем орендарів, отримали значну соціальну допомогу. Інвестори збудували школи та лікарні.

Проте загалом картина сумна. Через низький розвиток африканських держав, орендна плата залишається смішною – 2 долари за гектар на рік в Ефіопії, 5 доларів – у Ліберії, тоді як для місцевих дрібних орендарів плата часто є вищою. Поширеними є податкові канікули для інвесторів. Місцевим мешканцям за користування їхньою землею протягом 100 років виплачують компенсацію, що дорівнює прибутку від ділянки за кілька місяців.

Видання наводить висновок Світового Банку: «Ризики, пов’язані з такими інвестиціями, величезні. У багатьох випадках державні заклади не могли впоратися зі збільшенням попиту... придбання земель часто порушувало права особливо вразливих місцевих мешканців... Консультації, якщо проводилися взагалі, були поверховими... а екологічні та соціальні заходи захисту часто нехтувалися».

Відповідь на запитання, чому ж земельні контракти такі популярні – проста, зазначається у статті. У зв’язку із двома стрибками цін на продовольство за останні чотири роки, великі країни, занепокоєнні проблемою, як прогодувати свої народи, почали вкладати гроші у сільськогосподарські землі за кордоном. Так, найбільшим земельним інвестором є Китай, який купує та бере в оренду значно більше земель, ніж будь-яка інша країна.

Місцеві еліти також грають на руку іноземцям. Мартіна Льохер зі Цюріхського університету пише: «місцеві люди, які користуються звичаєвим правом, мають низький рівень знань [і не можуть] захистити свої земельні права», тоді як «державне право представляють переважно місцеві чиновники, які ... користуються великою повагою серед місцевого населення».

Поширеною є також корупція. Місцевих керівників підкуповують. Медлін Фейрбрейн із Університету Вісконсина стверджує, що у Мозамбіку існує навіть неофіційний поділ трофеїв. Місцеві багатії використовують свій вплив, щоб отримати «сприятливі умови землекористування», політики просувають у законодавчих органах потрібні законопроекти.

У захопленні земель неспівмірними є рівень корумпованості при укладанні угод та незначні вигоди. Наразі зібрана критична маса свідчень про неефективність таких проектів. Чи знайдуть що відповісти прихильники земельних угод?

Коментарі
Немає коментарів

Додати коментар
Залишилось 500 символів